Disclaimer

Україна має свою прадавню дохристиянську міфологію у вигляді анімістичної віри (з латинської аnimus — душа, живе). Оскільки міфологічний світогляд був антропоморфним, то було неминучим формування анімістичної картини буття, тобто одухотворення всього сущого. Людина вірила, що все кругом неї живе: почуває, розуміє, має свої бажання, бореться за своє існування, як усяка жива істота, а тому до природи первісна людина ставилась, як до істоти живої. Культ природи стояв в основі первісного релігійного світогляду, а релігія була одухотворенням усього довкілля. По цьому людина стала все своє довкілля уособлювати, очоловічувати, віра ставала антропоморфічною (з грецької antropos — людина). Оці три елементи: анімітизм — оживлення, анімізм — одухотворення й антропоморфізм — очоловічення становлять основу давнішого вірування… бо все: сонце, зорі, місяць, вогонь, вода, рослини, звірини, каміння, дерева, вітер, зілля й т.ін. — усе це живе, має свою душу. У праці митрополита Іларіона (Огієнка) він розглядає давні українські традиційні вірування, з якими християнські священники часто стикалися. І хоч розглядає це все через призму свого релігійного світогляду, але любов до свого народу заставляє його з приязню і цікавістю вивчати віру предків.

«Викрадений перстень» — перша книга І. Острікова для дітей. Це повість-казка, головний герой якої, шестирічний Владі, одержує в день народження подарунок — гумового хлопчика й чудову книжку з малюнками. В популярній, доступній і захоплюючій формі знайомить ця казка маленького читача з тим, яке широке застосування в житті має каучук, яку велику кількість предметів виробляють з нього і як відбувається процес виробництва. Книгу дотепно ілюстровано болгарським художником Доню Доневим.

Від перекладача До роману Кендзабуро Ое «Історія М/Т і лісового дива» Твір художника — наче дзеркало: кожен бачить ретельно і дбайливо відполіровану майстром поверхню, шляхетну оздобу, але водночас і частку самого себе; глибинний же шар амальгами лишається прихованим від очей, а її рецепт — таємницею митця. Ще більшою мірою це стосується сприйняття мистецького твору Сходу вихованцем західної цивілізації: культура Сходу, особливо Японії, — це культура тіні, мистецтво недомовленого, вміння рядком, порухом пензля, пелюсткою квітки навіяти незглибимі почуття. І хоч нам, європейцям, навряд чи осягнути ту безодню, вона непереборно вабить принаймні зазирнути в неї. Та ба — в мерехтінні тіней лише ввижається своє. Чи ж це не ми брукували «дорогу мерців», якою вислано в засвіт кращих Будівничих? Хіба не наші Руйнівники пильнували ревно, аби бодай крихта правди про новий світ не промкнулася назовні, де віддавна краще за нас знали, як ми живемо? Чи не ми це через «великий переділ» досі ніяк не прогодуємо самі себе? А хто повигадував «державні мови», незрозумілі навіть найближчим сусідам? Чи не ми понівечили власні ліси так, що годі шукати притулку в них душам дітей «лісового дива»? І чи не траплялося нам виступати з іграшковою зброєю проти ворожої навали?.. Певен: будь-хто міг би знайти в романі Кендзабуро Ое чимало образів з історії власного народу. Під химерними видивами селища в лісовій долині, певно, приховується дещо загальне для всіх. Бо який народ не звідав зламів і застою, розквіту й гонінь, війни й відбудови, перетворення народного вождя на тирана? Чому ж не кожен твір західного сучасника, брата по цивілізації, присвячений тим самим загальнолюдським темам, викликає в моїй душі таку співзвучність? Може, річ у тому, що за плечима японського художника — тисячолітня культура, яка вивчала людину в єднанні з природою, з іншими людьми, з суспільством, складеним із людей, плекала мистецтво жити в цій єдності? Європейська культура лише тепер сягає щабля, на якому відкидаються виховані християнством стереотипи: природа підпорядкована людині — вінцеві творіння; суспільство нічого не варте, бо «кесарю — кесареве», але справжні цінності — в бога. А може, на щастя тисячолітній досвід християнства й новітня цивілізація не викоренили в нашому народі залишків предковічної культури, що ріднила людину з довколишнім світом? Авжеж, можна було б списувати цілі сторінки міркуваннями щодо тлумачення того чи іншого образу японського письменника, аналізуючи історію та культуру його народу. Та чи ж варто? Нехай сам читач послугується принципом «увей», недіяння чогось, що суперечить природному плинові подій, тобто уникає упередженості й не боїться хибного розуміння. Бо згадаймо іншого східного мудреця, Рабіндраната Таґора: Як перед похибками двері ти замкнеш, До тебе Істина ввійти не зможе теж. 1989

SOS…SOS…SOS… — пролунав в ефірі міжнародний сигнал біди, який сповістив про пожежу на американському пасажирському кораблі… Чимало ні в чому не винних людей стало жертвами гангстерів, що вчинили це, аби замести сліди іншого злочину… Про цю та подібні страхітливі історії йдеться у збірці вибраних документальних новел письменника з НДР Гюнтера Проделя, який на вельми багатому фактичному матеріалі з життя США, ФРН, Англії показує моральний занепад і приреченість капіталістичного суспільства, де нечуваного розмаху набули гангстеризм, торгівля наркотиками, корупція і де від розтлінної дії капіталу зазнають непоправного каліцтва людські душі.

What if you had only one day to live? What would you do? Who would you kiss? And how far would you go to save your own life? Samantha Kingston has it all: the world's most crush-worthy boyfriend, three amazing best friends, and first pick of everything at Thomas Jefferson High—from the best table in the cafeteria to the choicest parking spot. Friday, February 12, should be just another day in her charmed life. Instead, it turns out to be her last. Then she gets a second chance. Seven chances, in fact. Reliving her last day during one miraculous week, she will untangle the mystery surrounding her death—and discover the true value of everything she is in danger of losing.

В произведениях, составивших зтот сборник, писательница осмысливает магический фольклор — сказания, легенды, заклинания — с позиций современной науки. В центре внимания автора — человек с тайнами его психики и наследственности. Так, в повести “Тутти” привлекает внимание попытка прогнозирования этических и социальных проблем, которые могут возникнуть с возрождением древних генетических программ. А это реально, если учесть, что уже теперь синтезирован искусственньїй ген, а из мумии египетского мальчика выделен носитель наследственности… У творах, які склали цей збірник, письменниця осмислює магічний фольклор — оповіді, легенди, заклинання — з позицій сучасної науки, що ставить пропоновані твори дещо осібно від інших зразків такого жанру. В центрі уваги авторки — людина з таємницями її психіки та спадковості. Так, у повісті «Тутті» привертає увагу спроба прогнозування етичних та соціальних проблем, які можуть постати з відродженням древніх генетичних програм. А це реально, коли зважити, що вже тепер синтезовано штучний ген, а з мумії єгипетського хлопчика виділено носія спадковості…

Введите сюда краткую аннотацию

Введите сюда краткую аннотацию

Введите сюда краткую аннотацию

Введите сюда краткую аннотацию