Disclaimer

Доки в Польщі діятиме подвійний алґоритм мислення — один для «нас», поляків, а інший для «них», українців, доти польське суспільство не буде готовим до рівноправного і плідного діалогу зі суспільством українським. А такий діалог і нормалізація надзвичайно потрібні. Це вимога часу, який ми переживаємо.

Що не кажіть, а бути п'ятикласником зовсім не те, що вчитися у четвертому класі. Особливо тоді, коли вам доручено шефство над другокласниками. Але як завоювати авторитет у цих впертих жовтенят? Може, показати їм, як ходять на руках? Чи навчити повзати по-пластунськи? А що як створити таємну організацію? Втім, не менш важливо, щоб тебе поважали ровесники. А для цього непогано б вміти завести чужий автомобіль або організувати шкільний театр, ну, хоча б плигнути далі за всіх. Словом, важка це справа — завоювати авторитет. А як цього досягти, ви і дізнаєтесь з повісті Ю. Єрмолаєва «Таємні шефи» та «Шкільних історій» Я. Раннапа.

У професора Шатрова був талановитий учень Віктор. Під час Великої Вітчизняної війни юнак загинув. Але зошит, у якому він розробляв оригінальну теорію руху Сонячної системи в просторі, лишився. Математичні розрахунки молодого вченого свідчили про те, що в далекий крейдяний період мезозойської ери відбулося зближення нашої планетної системи з іншою системою, населеною розумними істотами. Виникла думка, нібито в цей час нашу планету відвідали космічні гості. Багато зусиль доклали Шатров та його друг професор Давидов, аби виявити незаперечні сліди міжзоряних мандрівників. Про те, як вони здійснили свій подвиг, і розповідає ця захоплююча книжка.

Людина не знала, який вигляд має рідна оселя, поки не вийшла за її поріг. Людина не зазнала радості пізнання, поки не ступила за обрій. Людина не збагнула світобудови, поки не злетіла у безмежний небокрай, щоб до решти зрозуміти таємниці Землі та розгадати загадки інших планет Сонячної системи. Про те, як земляни виходили за «пороги» й «обрії» своєї планети, як відкривали і досліджують нові небесні тіла, про майбутні пілотовані польоти до них, і розповідає ця науково-фантастична книга — своєрідна антологія міфологічних, історичних і наукових знань про наш великий сонячний мегаполіс.

«Пафос» — другий роман письменника, філософа і культуролога Володимира Єшкілєва. Гостра критика реалій сьогочасної України і пригодницька фабула поєднані в ньому із стилістичними пошуками нової вітчизняної прози. Дія роману відбувається навесні 2000 року у Станіславі, Єрусалимі та Тверії. Герої «Пафосу» намагаються знайти власні відповіді на виклики постмодерної доби.

Жан Жене (1910–1986) — чи не найодіозніша фіґура серед загалу французького письменства XX сторіччя. Як писав один із дослідників творчості письменника: «Розкішнішої прози, ніжу Ж. Жене, годі знайти, не існує агресивніших п'єс, ніж у нього, я не читав поетичніших і жахливіших творів, ніж його». «Щоденник злодія» — найвідоміший твір Жана Жене. «Зрада, крадіжка та гомосексуалізм — ось головні теми цієї книжки», — пише про неї сам автор. Cet ouvrage a été publié dans le cadre du Programme d'Aide à la Publication «SKOVORODA» de l'Ambassade de France en Ukraine et du Ministère français des Affaires Etrangères. Це видання було здійснене в рамках Програми сприяння видавничій справі «СКОВОРОДА» Посольства Франції в Україні та Міністерства закордонних справ Франції.

Повесть и рассказы украинских советских писателей о работе советской милиции, о борьбе с правонарушителями. До збірника увійшли гостросюжетні оповідання та повість українських радянських письменників, присвячені нелегкій роботі слідчих органів та міліції, їх боротьбі за людські долі, за високу моральну чистоту нашого суспільства.

У гостросюжетному пригодницькому романі українського радянського письменника розповідається про мужнього розвідника Григорія Гончаренка, який у роки Великої Вітчизняної війни діяв у глибокому ворожому тилу.

У книзі читач знову зустрінеться з розвідником Григорієм Гончаренком, героєм двох попередніх романів письменника — " І один у полі воїн" та "У чорних лицарів". Події відбуваються через кілька років після війни в Італії та Західній Німеччині.

Пригодницький роман українського письменника Юрія Дольда-Михайлика "І один у полі воїн" здобув широку популярність, багато разів перевидавався як на Україні, так і далеко за її межами. "У чорних лицарів" - друга книга роману. В ній розповідається про дальшу долю розвідника Григорія Гончаренка. У повоєнний час Григорій потрапляє в дуже складні обставини, але завжди діє винахідливо, самовіддано, сміливо, як і належить радянській людині. Пригодницький роман "У чорних лицарів" читається з неослабною увагою, глибоко хвилює, викликає у читача щиру любов до чесних людей, гарячу ненависть до ворогів миру і прогресу на землі.

Автор книжки У лісах Лемківщини — стрілець Іван Дмитрик, вояк Української Повстанської Армії, з куреня командира Рена, який діяв на Лемківщині в 1944-1947 роках. Свої спогади автор записав зараз після прибуття на Захід у 1947-1949 роках, коли ще всі події були міцно закріплені в пам'яті. Він описав їх щиро, безпретенсійно, так як бачив і пережив. Правда, він спостерігав їх очима молодої людини і з позиції рядового стрільця. Можливо, що в деяких випадках, коли б про ті події розповідав командир, який, звичайно, знав і бачив більше від стрільця, він дав би їм трохи іншу інтерпретацію. Але Іван Дмитрик не старається коментувати. Він тільки розповідає. І в цьому найбільша вартість його спогадів. Іван Дмитрик розповідає здебільшого про свою сотню (число її польової пошти було "У-94"), хоч не бракує в його споминах інформацій і про інші відділи УПА, які діяли, якщо не постійно, то деякий час, у тому самому терені. Автор починає розповідь від свого першого дня в рядах УПА. На Лемківській землі безладдя — відступають німці, наступають радянські війська. На тлі цього хаосу різко контрастує добра організація і продуманість дій УПА. Ми бачимо, як творяться сотні, курені, як їх забезпечують харчами, як відбувається підготовка до переходу фронту і сам перехід: з табору на Буковім Берді дві і пів тисячі війська з великим обозом за три тижні переходять форсовним маршем фронт без одної жертви. Автор доводить, що цей перехід був можливий тільки завдяки підтримці українського населення і розвідчій службі ОУН, яка знала про кожний рух ворога.